Анонси випусків

- Анонс найближчих випусків

Чи пам’ятаєш свої перші марки?

Чи пам’ятаєш свої перші марки?Пам'ять… Дивна вона, ця пам'ять. Наче примхливе дівчисько. Одне хоче – пам’ятає, інше ні. Насниться тобі під ранок сон-віщун, нашіптує всяке різне. А прокинешся, той сон туманом розтане, як і не було. Навпаки теж трапляється. Інколи таке пригадаєш, що й сумніви беруть. Чи з тобою це було, чи в цьому житті? Скільки років минуло, а пам’ятаю, як батько кріпкий та статний по якійсь стежині крокує, а я в нього на горгошах, малий щебетун. Батько голосно сміється і підкидає мене догори. І я сміюся. А всередині все холоне. Мама дивиться на нас, всміхається мовчки, струнка, гарна, молода. Вітер її строкату сукню тріпоче і вона поділ руками притримує.

 

Мамо! Твої руки цілую

Мамо! Твої руки цілуюЯ пам’ятаю їх. Я згадую мамині руки тим частіше, чим старшим стаю. Рідна моя матуся, скільки прийшлось тобі пережити, скільки випало на твою долю. З віком на все починаєш дивитись інакше, інакше відчувати. Ти була лікарем за фахом. Лікувати, приходити на допомогу було твоїм призначенням. Твої лагідні, прохолодні долоні тверді і мозолясті. Руки справжньої трудівниці. Все життя вони лікували, прибирали, доглядали. Як смачно вони вміли готувати, як чудодійно вони заспокоювали, лишень варта було доторкнутись. Я добре пам’ятаю їх. Малечою любив гратись з її пальцями. То були мої друзі. Великий – командир, кремезний, бувалий. Вказівний та середній – бойові козаки побратими, сильні, рішучі.

 

Два монахи

Два монахи Два монахи

Високо в горах притулився до скелі невеличкий мало чисельний монастир. Монахи, які мешкали в ньому, займались обтісуванням каміння та поставляли бруківку в місто для мощення доріг. Робота ця була насправді дуже тяжка. Ще й пилюка з дрібними скалками, що розлітались разом з іскрами з-під кирок, неабияк дошкуляли. Якось під час короткого перепочинку сперечались два монахи.

 

Казка "Заєць - безхатченець"

Казка Казка

В лісі біля швидкоплинного потічка мав заєць лігво. Дуже був він своїм житлом задоволений. Кущі ліщини густі, травиця м’якенька, щоб напитись, далеко бігати не треба. Та от біда, запримітила косоокого, коли той спрагу втамовував, лисиця. Хитрюща була душогубка,  то ж, як заєць сліди не плутав, вистежила його домівку. Кепські справи. Прийшлось терміново вухатому місце проживання міняти. Та дарма! І там хитрованка його відшукала, ледве втік.

 

Він бачив майбутнє і воно було казковим

Він бачив майбутнє і воно було казковим Він бачив майбутнє і воно було казковим

Активістами львівського товариства філателістів на честь 150-річчя з дня народження І.Липи проведено клубне спецпогашення, випущено пам’ятний конверт та власну марку.

24 лютого 1865 року народився Іван Левкович Липа, український громадський і політичний діяч, письменник казкар. Він був співзасновником товариства «Братство тарасівців», комісаром Одеси (1917), членом ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністром віросповідань УНР (1919).

 

Пам’яті Гравера від Бога

Пам’яті Гравера від Бога Пам’яті Гравера від Бога

17 Березня 2005 року в Стокгольмі Швеція відійшов в інший світ Чеслав Сланя (Czeslaw Slania) – найвідоміший польський гравер усіх часів. Його спадщина просто вражає . Він вигранував: більше 1000 поштових мініатюр для 32 країн світу; розробив проекти грошових знаків (банкнот) 10 країн світу. До цього переліку слід додати марки для оплати радіо послуг, марки податкового збору та нотаріальних послуг, марки – він’єтки на замовлення різних громадських організацій та приватних осіб. Вся ця спадщина дозволила Книзі рекордів Гіннеса внести ім’я Чеслава Сланя до своїх скрижаль, як самого плодовитого із усіх відомих граверів світу.

 

Ювілей Михайла Вербицького

Ювілей Михайла Вербицького Ювілей Михайла Вербицького

З самого ранку на Львівському поштамті почали збиратися філателісти. Кіоск Укрмарки ще не відкрився, а черга вже вишукалась. Потрібно заздалегідь підготуватися до урочистої події, придбати конверти та марки. Сьогодні, 4 березня 2015 року вшановується людина, якій завдячуємо найдорожчій для серця кожного українця мелодії «Ще не вмерла Україна».

Український композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, Михайло Михайлович Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник, де його батько служив священиком. Коли хлопчикові виповнилося десять років, батько помер. Над Михайлом та його молодшим братом Володиславом взяв опікунство родич, перемишльський владика Іван Снігурський, один з видних діячів Української греко-католицької церкви. Михайло разом з братом навчався в гімназії, а після в ліцеї.

 

Час збирати каміння

Час збирати каміння Час збирати каміння

Майбутнє не існуватиме без минулого. Тільки шануючи та дбайливо зберігаючи надбання, що залишили по собі наші пращури, зможемо впевнено дивитись у завтра держави та нації. Мудрі думки, добрі вчинки та патріотичні змагання залишають по собі як духовні, так і матеріальні пам’ятки. Документи, предмети та інші артефакти тих полум’яних літ є безцінним надбанням отриманої спадщини, що не тільки нагадує та знайомить з історією, але й виховує, вчить, підтримує у нашому зовсім не простому сьогоденні. Велика подяка тим дійсно просоченим любов’ю до Вкраїни людям, які шукають золоті крихти безсмертних подій та вчинків синів української нації, розкидані по цілім світі.

 

Українські лижі святкують ювілей

Українські лижі святкують ювілей Українські лижі святкують ювілей

Минулорічний календар був насичений ювілейними подіями для спортивної Галичини: 120 років українському «Соколу» та українському футболу, 100 років водному поло та Шевченківському здвигу, 120 років львівському шаховому клубу, 75 років тов. «Динамо».

На завершення, в грудні свого ювілею дочекались лижники. Це знаменно, адже 2014 рік розпочався з блискучої перемоги українських дівчат в біатлонній естафеті на олімпійських іграх.

 

Пам’ятаємо…

Пам’ятаємо… Пам’ятаємо…

27 грудня 2014 минуло рівно десять років з часу трагічної загибелі Георгія Миколайовича Кірпи, міністра транспорту та зв’язку, героя України, Генерального директора «Укрзалізниці», академіка, патріота України, справжньої, щирої людини.

Пам’ятають і цінять людину за її вчинки. Шана, повага, вдячність. Саме цих слів заслуговує Георгій Миколайович Кірпа – людина, яка прожила коротке, але яскраве життя. Рівно п’ятдесят років назад він розпочав свою трудову діяльність слюсарем цукрового заводу в селі Клубівка, де й народився у 1946.